Аналіз

Про бар'єри на шляху економічного розвитку країни

Артур Огаджанян, партнер компанії «Делойт»

15 жовтня 2015 року

Нещодавно я відвідав Київський міжнародний економічний форум «Україна: з третього світу в перший». Слухаючи учасників, серед яких було багато міжнародних спікерів високого рівня, я вкотре переконався, що в Україні чимало мислячих, високоосвічених людей з глибокими знаннями в галузі макроекономіки, які розуміють природу багатьох явищ, знають негативний і позитивний досвід інших країн. Однак, як ви вважаєте, хто вони, ці наші розумні і освічені співвітчизники? Досвідчені політики? Успішні бізнесмени, які реалізувалися? Аж ніяк. Це вчені, викладачі вишів і бізнес-шкіл, це деякі молоді обдаровані менеджери.

Поділюся таким спостереженням. Уважно слухаючи того чи іншого доповідача або учасника дискусії, відразу розумієш, де за словами – солідний пласт знань і практичного досвіду, а де – правильні штампи-вислови і поверхневе мислення. Здогадуєтеся, хто належить переважно до другої категорії? Правильно, політики.
Складається враження, що політикам просто не до того, їм ніколи витрачати час на фундаментальну науку. Їм ніколи слухати тих, хто здатний за їхньої мудрої підтримки та безпосередньої участі розробити стратегію економічного розвитку країни.

Чи в нас є стратегія?

На рівні тверджень, що фактично стали ідеологічним штампом на кшталт «Ми – частина Європи, тому наш курс на єднання з ЄС», так, начебто є. От тільки це не стратегія. А якщо спробувати отримати відповідь на питання: «Реіндустріалізація чи деіндустріалізація?», «Продукція високого переділу або те, що ми вміємо робити сьогодні?», «Протекціонізм або повна відкритість ринку?», «ЄС якомога швидше, а бажано негайно, або кардинально різні темпи політичної та економічної інтеграції?» і безліч інших детальніших питань, то розумієш, що не лише стратегії немає, немає навіть єдиного розуміння ключових аспектів розвитку країни.
Але що навіть гірше, наш державний апарат не має механізму розробки і, вже абсолютно точно, – імплементації планів розвитку країни. Він не налаштований на це. Я в жодному разі не намагаюся стверджувати, що вся справа в тих, хто сьогодні «при владі». Все значно гірше. Я непоганої думки про багатьох з тих, кого знаю особисто, хто прийшов у виконавчу, та й у законодавчу, владу. Але складається враження, яке особисто у мене переросло у впевненість, що, наш державний апарат не має механізму розробки і, вже абсолютно точно, – імплементації планів розвитку країни. Ставши частиною неефективної і у багатьох аспектах неправильної державної машини, чиновники зайняті вирішенням конкретних негайних завдань своїх відомств, які майже у 100% випадків мають характер проблем. Міністерства та відомства, а також органи влади на місцях з моменту їхнього створення давно трансформувалися в інструмент вирішення кон'юнктурних, а не державних, завдань – і саме в такому вигляді після Революції гідності вони продовжують функціонувати.

Але хіба можна розраховувати на те, що не реконструювавши кардинально стару машину, не змінивши ідеологію державного управління в принципі, влада здатна на якісь системні перетворення, а тим більше на розробку та на імплементацію стратегії економічного розвитку величезної країни? Наприклад, можна скільки завгодно говорити про те, що чиновник, який заробляє 2-4 тис. гривень, або не відбувся як людина, або хабарник, або донкіхот. Але хіба від усвідомлення ненормальності такої ситуації, яка зберігається аномально довго, щось змінюється?

Перехід країни на кардинально інший рівень розвитку об'єктивно вимагає щонайменше десятиліття. Це означає, що законодавча і виконавча влада мають усвідомлювати: не можна мислити категоріями виборчих термінів і витрачати більшу частину своїх зусиль на те, щоб утриматися при владі (навіть в хорошому розумінні цього слова) і доводити власну спроможність, а не закладати фундамент сильної державності, нехай навіть якщо закінчать цю справу політики, які прийдуть після тебе.

Звідси рішення, які іноді викликають жах у тих, хто розуміє довгострокові наслідки. Адже вони дуже часто базуються на принципі сьогочасної доцільності, а не на фундаменті стратегії, яку держава взяла до виконання.

Думаю, ми все ж прийдемо до цього, хоча такі перетворення вирішуються не революцією. Революція лише відкрила нам можливості. А ось як і коли ми скористаємося ними, залежить вже від наполегливості та мудрості тієї частини суспільства і тих представників влади, які розуміють, що такі шанси кілька разів поспіль історія не дає.

Чи була корисною ця інформація?

Схожі матеріали