Аналіз

Чи правий Мессі, або чому спортсменам потрібні офшори?

Аліна Гусейнова, менеджер Податково-юридичного департаменту компанії «Делойт»

23 грудня 2015 року

У всьому світі професійні спортсмени належать до особливої «касти» людей. Рівень їхніх доходів зовсім іншого порядку, ніж звикли одержувати навіть власники багатьох успішних компаній. Відповідно, у податковому світі, як і в повсякденному житті, до спортсменів ставляться по-особливому.

Останнім часом податкові органи багатьох країн світу дедалі активніше оскаржують суми податків, сплачених спортсменами зі своїх доходів. Ліонель Мессі, Хабі Алонсо, Хав'єр Маскерано – це зовсім неповний перелік футболістів, які нещодавно зазнали тиску з боку податкових органів. Країною-лідером за рівнем податкового переслідування футболістів є Іспанія. Це не дивно, якщо врахувати, що за деякими даними Іспанія є лідером серед країн ЄС за кількістю несумлінних платників податків. Звісно, найлегше розпочати розслідування проти популярних публічних особистостей, чим і займається іспанська податкова. Розмір статків футболістів і їхня віддаленість від фінансових питань надають додаткових бонусів до такого вибору.

Чи є тиск з боку іспанських податкових органів обґрунтованим, чи це лише чергова спроба наповнити бюджет? У цій статті ми спробуємо розібратися в нюансах оподаткування футболістів і спортсменів, а також зрозуміти, до чого саме можуть призвести тренування і спортивні змагання за кордоном.

Спортсмени поряд з артистами вже давно вважаються одними з головних порушників податкового законодавства. Ще в середині XX століття представники податкових органів у різних країнах зазначали, що вони не довіряють задекларованим доходам спортсменів-резидентів і що у них немає можливості перевірити достовірність цієї інформації. Вже тоді спортсмени активно подорожували по всьому світу і було практично неможливо підтвердити, де саме і в якому обсязі були отримані доходи. Саме цей період часу можна офіційно вважати початком всесвітньої податкової змови проти спортсменів.

На міжнародному рівні регулятори домовилися, що всіх влаштує, якщо відповідальними за збір податків будуть ті країни, на території яких відбуваються змагання. Таке положення навіть закріпили в Модельній конвенції ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування (далі – «Конвенція»). Згідно зі статтею 17 Конвенції, дохід, отриманий спортсменом-резидентом однієї країни (наприклад, України) від діяльності на території іншої країни (наприклад, Іспанії), може обкладатися податком іншої країни (тобто Іспанією).

Однак такий принцип не завжди є справедливим або, іншими словами, патріотичним. Пригадаймо чемпіонат світу з футболу 2010 року в ПАР. Тоді чемпіоном світу стала збірна Іспанії. За перемогу в чемпіонаті футболісти «Червоної фурії» отримали близько 600 тис. євро кожний. За міжнародними правилами вони сплатили податок з отриманих бонусів у ПАР, а не в Іспанії, тому що цей гонорар стосувався футбольного матчу, який відбувався на території ПАР. Здавалося б, усе справедливо, якщо не зважати на той факт, що частину бонусу було виплачено з коштів іспанських платників податків.

Комерціалізація спорту призвела до того, що гонорари професійних спортсменів за участь у спортивних заходах перестали бути основною статтею доходів. На перше місце виходять гонорари за рекламні кампанії або спонсорські гонорари. Чи пригадуєте ви про право країни, де проходить спортивний захід, оподатковувати гонорар спортсмена? Податкові органи пішли далі та захотіли оподатковувати комерційний дохід спортсмена.

Чому світові зірки спорту відмовляються приїжджати до Великобританії на змагання? У Великобританії існує правило, згідно з яким комерційний дохід спортсмена-нерезидента незалежно від країни, в якій він його отримав, оподатковується у Великобританії, навіть якщо за рік він провів у цій країні лише кілька днів. У США, до речі, застосовують схожий принцип. Оскільки ставка податку на доходи фізичних осіб у Великобританії є вищою, спортсмени подумають двічі, перш ніж погодитися на тренування чи змагання у Великобританії.

Британці, до слова, всіляко тиснуть на свій Парламент і вимагають внесення поправок до цього закону, тому що податки є однією з причин, через яку Великобританія часто програє у конкурсах на проведення змагань. Однак Парламент не поспішає змінювати закон і лише іноді, піддаючись тиску фанатів, приймає тимчасові поправки. Так було під час проведення літньої Олімпіади-2012 чи фіналу Ліги Чемпіонів УЄФА в 2011 році. Володарі кубка – футболісти ФК «Барселона» – були задоволені таким станом речей, бо інакше їм довелося би сплатити податок з частини свого комерційного доходу у Великобританії, а це мільйони євро.

Сьогодні комерційні доходи спортсменів налічують десятки мільйонів доларів. Мабуть, найбільш популярним доходом світових зірок спорту є гонорари за рекламу або так звану «підтримку» певного товару (англ. еndorsement). Підтримка полягає у письмовій або усній заяві спортсмена про його симпатію до бренду. Лідером за комерційними прибутками є Майкл Джордан, який ще 30 років тому підписав контракт із компанією Nike. Згідно з деякими джерелами, доходи спортсмена від співпраці з Nike становлять близько 60 млн доларів США на рік. І цей контракт є довічним.

Проте не всім спортсменам так поталанило. Найчастіше контракти укладаються на певний строк (5–10 років), але доходи спортсменів все одно перевищують десятки мільйонів доларів США на рік. Тому перед тим як їхати на тренування чи змагання за кордон, спортсменам не завадило б дізнатися про правила оподаткування в іншій країні. Інакше після повернення додому на них можуть очікувати сюрпризи у вигляді вимоги від закордонних податкових органів сплатити податок.

Тож навіщо спортсменам офшори? Неправильно вважати, що єдиною метою створення таких компаній є ухилення від оподаткування. Компанії спортсменів можуть мати комерційний сенс. Адже коли спортсмен стає популярним і запотребованим серед міжнародних брендів, йому вже недостатньо участі лише одного агента. У гру вступають прес-секретарі, PR-менеджери, бренд-менеджери тощо.

Весь цей персонал легше найняти для окремої компанії. Крім того, спортсмен також може зареєструвати свою власну торгову марку (image rights) і передати її цій компанії. У такому випадку спортсмен відокремлює свою професійну діяльність від комерційної. І якщо він більш-менш триматиме під контролем свою професійну діяльність, то може не бути обізнаним про всі комерційні доходи і витрати.

Цілком логічним є бажання спортсмена створити таку компанію в країні з низькою ставкою корпоративного податку. Судячи з усього, саме така ситуація склалася у Ліонеля Мессі: створення двох компанії, одна з яких розташована в Уругваї, інша – у Белізі, які управляли його іміджевими правами. Іспанські податкові органи вимагають оподаткування доходів цих компаній в Іспанії – там, де Мессі був резидентом. Цікаво те, що Мессі вже давно добровільно сплатив суму податку, на яку претендував податковий орган.

Однак податкова і досі не відкликала свого позову. Чимось це схоже на правила «деофшоризації», що діють у Росії. Якби така компанія отримувала дохід у вигляді гонорару за матч замість спортсмена, ситуація була би більш очевидною. Конвенція, про яку ми згадували, передбачає наскрізний метод (look through method), за яким проміжна особа, що отримує такий дохід, «ігнорується», і дохід обкладається за таким самим принципом, тобто за місцем проведення матчу.

Цікавим є той факт, що іспанці не змінили законодавства заради свого улюбленця Ліонеля Мессі, однак зробили це для Девіда Бекхема. Цей закон так і назвали – «закон Бекхема»: він дозволяє висококваліфікованим іноземцям, що переїжджають до Іспанії працювати, протягом певного періоду часу продовжувати сплачувати податки з усіх своїх доходів за кордоном, а в Іспанії сплачувати лише податок з доходу, заробленого на іспанській території.

Отже, коли до спорту долучається бізнес, міжнародні правила з оподаткування доходів спортсменів не діють, і вони можуть застосовуватися лише відносно доходів, отриманих від участі у змаганнях. У інших випадках спортсмени перетворюються на звичайних платників податків.

Тому існує два рішення: перше – отримувати доходи безпосередньо як фізична особа та сплачувати податок у країні свого резидентства. Друге – дозволити своїй компанії займатися бізнесом і отримувати комерційний дохід, а собі залишити право отримувати дивіденди і займатися спортом. Мессі саме так і вчинив, заснувавши свої офшорні компанії. Ні перший, ні другий випадок, звісно, не може захистити від переслідування податковими органами, але може заощадити суттєву суму і зміцнити позицію під час захисту власних інтересів.

Рано чи пізно постане питання про взаємовідносини між українськими спортсменами і податковими органами, оскільки вітчизняні футболісти все ще отримують гонорари «у конвертах».

Чи була корисною ця інформація?