Кінець епохи офшорних компаній. Початок епохи офшорних людей?

В останні кілька днів найпопулярнішим в українських медіа та соцмережах стало слово «офшор».

Як і в 2015 році, інфоприводом стала публікація величезного масиву даних про компанії, що зареєстровані по всьому світу і належать різним власникам, включно з політиками та іншими публічними особами. Цього разу добута журналістами-розслідувачами інформація отримала звучне ім'я «папери Пандори», а Україна удостоїлася сумнівного першого місця за кількістю політиків, які «засвітилися» в скандалі (38 імен).

Відклавши убік морально-етичний бік питання — чи є подібне розслідування злочином, як бути із захистом конфіденційної інформації, наскільки прийнятно вивчати террабайти документів звичайних бізнесменів у спробах пролити світло на активи декількох десятків політиків — давайте розберемося, в чому полягає суть проблеми. Що поганого в офшорних компаніях? Хто, яким способом і чому бореться проти них? І які перспективи таких компаній в Україні і світі?

Почнемо з того, що платити податки не любить ніхто. Незалежно від того, чи вважаємо ми їх «узаконеним грабунком» чи «платою за право жити в цивілізованому світі». Але до податків, навіть високих, бізнес найчастіше звикає — якщо тільки мова не йде про різкі й радикальні зміни в правилах гри, до яких платник податків не готовий.

Свого часу таким потрясінням стала Перша Світова війна. Знекровлена Європа потребувала грошей на відновлення і уряди вирішували питання максимально прямолінійно — підвищуючи податки. Так Франція негайно підняла їх у три рази. На додачу до податків на доходи з’явилися податки на багатство. І першим офшором стала Швейцарія, куди негайно почав «перетікати» французький і німецький бізнес.

Наступна світова війна остаточно створила умови для нової податкової реальності. У післявоєнному світі багато колишніх колоній стали суверенними державами і отримали право самостійно встановлювати правила щодо оподаткування або банківської таємниці. З цілком зрозумілих причин вони, як правило, намагалися виглядати привабливо, насамперед для інвесторів з колишніх метрополій. І вже в 1950-х з’явився новий термін — «податкова гавань».

Майже всі такі країни мали дві основні риси. Пільгове (часто нульове) оподаткування для іноземних доходів та можливість приховати особистість реального власника.

При цьому навколо панувала атмосфера «холодної війни» і конкуренції між західним світом і СРСР. Серед аргументів вільного світу були його базові цінності — freedom of establishment, банківська таємниця і повага до приватної власності. І в цьому світі ставлення до податків найкраще відображала цитата американського судді Генда, який вважав, що кожен має право планувати свій бізнес так, щоб платити якомога менше податків.

В такій ситуації «офшорний бізнес» виглядав цілком законним і моральним.

До «першої хвилі» офшорів можна віднести британські острівні території: Гернсі, Джерсі і Мен. Потім до них приєдналися Каймани і Сінгапур. А справжня «хвиля» піднялася в 1960—1990 роки: до кінця «дев'яностих» в світі налічувалося від 60 до 100 «податкових гаваней».

Зрозуміло, завжди мала місце і критика ситуації, що склалася. Для когось офшорний світ сприймався як своєрідна Запорізька Січ — вільна територія, де можна сховатися від жадібної влади або політичних переслідувань. Інші бачили в ньому Тортугу — піратську державу, що чинило розбій на морях міжнародної фіскальної політики.

І тут настали нові потрясіння, після яких маятник хитнувся в інший бік.

Розпад СРСР і падіння соціалістичної системи, перехід Китаю до ринкових правил гри зробили «свободи» західного світу непотрібними. Весь світ почав грати за однаковими правилами, і в багатьох раніше ліберальних країнах почала посилюватися роль регуляторів і чиновників, які розподіляють матеріальні блага і вимагають для цього збільшувати розмір доходів скарбниці.

Саме в цей період деякі країни вирішили порвати з «офшорним» минулим. Так, наприклад, Республіка Кіпр адаптувала своє податкове законодавство до загальновизнаних стандартів і вступила в ЄС.

Остаточний удар по офшорному піратству завдала глобальна фінансова криза 2007−2008 років. Урядам після неї терміново були потрібні гроші, а світ уже був морально готовий до того, що свободою бізнесу і суверенітетом малих держав можна пожертвувати заради вигоди «сильних світу цього». До того ж за офшорними зонами закріпилася погана слава не просто податкових гаваней, а притулків для корупціонерів, диктаторів і міжнародних терористів.

І настала ера деофшоризації

Саміт G-20 у 2009 році вирішив покласти край банківській таємниці — фундаментальному принципу, на якому раніше трималася вся світова фінансова система. Вперше з’явився вираз «держава, що не співпрацює» — країна, яка відмовляється підкорятися праву сильного, і до якої за таку відмову можна застосувати санкції.

За наступні десять років уряди і регулятори отримали цілий ряд інструментів для боротьби проти офшорних юрисдикцій. Зокрема, були винайдені та впроваджені в законодавство обмін інформацією про власників банківських рахунків, «прозорі» реєстри бенефіціарів, а також зобов’язання «доносити» про підозрілі структури і транзакції (наприклад, щодо недавньої європейської директиви DAC6). Країни, які не бажають переходити до нових стандартів, почали потрапляти в різноманітні «чорні списки», що в свою чергу створює безліч проблем для зареєстрованих у них компаній.

З’явилися й нові правила оподаткування, завданням яких було зробити використання офшорних структур невигідним або максимально болючим для їх власників. Так за останні роки в багатьох країнах приймалися або удосконалювалися правила трансфертного ціноутворення, аби торговий прибуток не осідав у «порожніх» низькоподаткових компаніях. Деякі країни ввели правила КІК, за якими зароблений офшорним бізнесом прибуток може оподатковуватися так, як ніби власник цих прибутків отримав. При виплатах доходів у податкові гавані «нормальними» країнами утримуються податки за підвищеними ставками — і все це лише частина тих інструментів, якими користуються фіскали усього світу як зброєю в своєму хрестовому поході на офшори.

Багато з описаних вище заходів вже прийняла і наша країна. І наслідки ми спостерігаємо зараз — дуже багато українців ліквідують свої офшори, паралельно використовуючи надану державою пільгу — так звану «безподаткову ліквідацію». Дуже часто бізнес з податкових гаваней «переселяють» (мігрують) у більш цивілізовані країни з кращою репутацією. Активні операції офшорних компаній припиняють, зберігаючи їх лише в як «гаманці», що зберігають зароблені раніше гроші. І вже, звичайно, заможні українці тепер намагаються не сильно афішувати наявність у них низькоподаткових структур, оскільки з подачі ряду політиків і журналістів слово «офшор» в Україні абсолютно незаслужено стало лайливим.

А чого ж очікувати далі?

Не залишається сумнівів у тому, що процеси глобалізації продовжаться, і «правила гри» в бізнесі і далі будуть диктувати стейкхолдери світової економіки. Новий розквіт офшорів малоймовірний — для цього знадобилася б або поява нового двополярного світу, де конкурували б свобода і диктатура, або виникнення фінансової системи, яку влада не була б здатна контролювати — але це поки що з області фантастики. При цьому відразу податкові гавані не зникнуть, не дивлячись на тиск — занадто великі фінансові ресурси накопичені в них станом на сьогодні. Тому найбільш справедливою була б оцінка стану офшорній імперії на сьогодні як «повільного згасання».

Тим часом нікуди не зникли проблеми, які спонукали людей йти в офшори — надмірний податковий тиск, побоювання за збереження бізнесу тощо.

І для багатьох людей в останні роки вирішенням проблеми стає «податкова еміграція» — переїзд в іншу країну і сплата податків своїй «новій батьківщині». Правильно оцінивши тенденції, багато країн вводять у себе пільгові податкові режими для таких емігрантів — і мова йде не про класичні офшори, а про респектабельних Велику Британію, Італію, Португалію. Традиційно привабливі також Монако, Кіпр або ОАЕ. В результаті переїзду в одну з цих країн фізична особа часто може повністю або частково позбавити свої доходи від податків.

І боротися з цим трендом буде набагато важче, оскільки для цього доведеться піддати ревізії наріжний камінь міжнародного оподаткування фізосіб — «людина платить податки там, де вона живе».

А значить, на зміну епосі офшорних компаній може прийти епоха «офшорних людей».

Джерело: НВ Бізнес