Грабунок серед білого дня, або Просто про історію податків

У сучасній англійській мові «Daylight Robbery» означає дуже нахабний та відвертий злочин, — адже вважається, що грабіжники зазвичай діють у нічній темряві, і треба мати сміливість пограбувати жертву відкрито, коли всі це бачать.

Саме таку назву має нещодавно придбана мною книга Домініка Фрізбі. Вона була написана в 2019 році, і так — ця книга про податки. «Daylight Robbery, або Як податки сформували наше минуле та змінять наше майбутнє» написана простою, доступною навіть не фахівцям мовою, і в ній викладено багато цікавих (і не завжди однозначних) думок про податки та їхній вплив на людство.

Цікаво, що епіграфом до книги є улюблене гасло деяких навіжених податківців — так-так, саме той вислів Жан-Батіста Кольбера: «Мистецтво оподаткування — це вміння обскубувати гусака так, щоб отримати якнайбільше пір'я та якнайменше шипіння».

А історія самого терміну Daylight Robbery згадується вже в першій главі. І є досить повчальною.

Десь у 1660 році в Англії з’явився податок на вогнища («hearth money»). Ним обкладалася фактично кожна пічка, встановлена в будинку. Податок сплачувався двічі на рік, а оскільки фіскали отримували комісію від суми зібраного податку, вони охоче вдиралися до будинків, рахуючи кількість пічок — і цим порушували священне англійське privacy.

Народ гнівався — і тому з задоволенням сприйняв так звану «Славну Революцію», коли короля Джеймса II замінив Вільгельм (Вільям) III. Новий король зайняв своє місце на троні — і побачив те саме, що й українці у 2014 після втечі Януковича: порожній бюджет і війну. Навіть купу війн одночасно. Звідки брати гроші?

Рішення вигадали у 1696 році. Здогадуєтесь, яке саме? Так, друзі. Новий податок, який отримав у народі назву «віконного» (Window Tax).

Тепер податківцям не треба було зазіхати на чужу приватність. Вони просто ходили вулицями та рахували вікна будинків — і вимагали податок за кожне вікно. Це вважалося справедливим: багато вікон могла собі дозволити тільки заможна людина. І спочатку ставки податку були більш-менш розумними — але скоро почали зростати.

«Вдячні» англійці взялися замуровувати вікна. Після цього протягом десятиліть тривала своєрідна війна — влада все збільшувала й збільшувала ставку податку, а люди почали зводити будинки з мінімумом вікон — іноді на деяких поверхах їх не було взагалі. У 1746 році було запроваджено ще й податок на скло, а в деяких містах вже траплялися цілі вулиці без жодного вікна! Виробники скла почали масово переносити виробництво до сусідніх країн.

Ба більше — «віконний податок» у багатьох випадках перетворився на інструмент несправедливості. Адже часто траплялися ситуації, коли власник будинку десь у провінції мав сплатити через кількість вікон більший податок, аніж лондонець, чиє житло коштувало приблизно в 50 разів більше. Також страждали власники багатоквартирних домів для незаможного населення: податків з них дерли багато, бо багато було вікон, а «перенести» ці витрати на орендарів було неможливо.

Зменшення кількості вікон призводило до задухи та антисанітарії, до помешкань не потрапляли ані свіже повітря, ані сонячне світло. В журналі «Ланцет» відкрито звинувачували «віконний податок» у поширенні епідемій.

Врешті-решт, тотальне несприйняття англійцями цього здирництва призвело до активних дій. Після довгих дебатів у парламенті недолугий податок було скасовано у 1851 році. Саме під час дебатів про це один з парламентарів і використав вислів «Daylight Robbery», який став крилатим. Щоправда, мав він тоді на увазі аж ніяк не нахабство влади, що запровадила податок, а зовсім інше — те, що завдяки цьому податку в людей було вкрадено денне світло.

Наприкінці першої глави книги автор підбиває певні підсумки щодо історії податків, зазначаючи, що:

• багато податків впроваджувалися як тимчасові, але потім залишалися надовго;
• ставки податку дуже часто були прийнятними, але майже завжди потім зростали;
• іноді податки посягали на базові свободи (у випадку з «віконним» — на право людей на сонячне світло та свіже повітря);
• неадекватні податки стимулюють людей ухилятися від них, отже «неправильна» поведінка в очах громадськості стає «правильною»;
• іноді податки можуть спричинити неочікувані негативні наслідки (наприклад, епідемії через відсутність вікон);
• Вінстон Черчилль назвав податки «необхідним злом».

Питання лише в тому, коли та за яких обставин зло справді є необхідним. І про це слід замислитись деяким любителям простих рішень, які наслідують британських монархів XVII століття, волаючи «в країні війна — тож збільшимо податки!».

Далі буде.

Джерело: НВ Бізнес

Перейти до: Історія податків