Про гіг-економіку, цифрових кочівників та чи платитимуть податки роботи?

Ми разом з вами вже багато подорожували минулим та бачили, як податки прийшли в наш світ. Ми спостерігали революції та війни, народження нових держав та загибель імперій — і все це супроводжувалося появою нових податків та вдосконаленням методів їх справляння. Ми переконалися, що пересічні громадяни завжди опиралися оподаткуванню — і винятки траплялися лише під час війн, коли кожен патріот вважав за потрібне підтримати свою державу.

Ми бачили податки на вікна та скло, цвяхи та сіль, за відмову брати шлюб та небажання йти на війну, податки на церкву та на армію. Податки з доходів та з ціни угоди, податки на майно та заробітні плати.

І ми побачили, як сформувався новий всесвітній клас соціал-бюрократів – чиновників, які зацікавлені в роздмухуванні функцій держави та масштабному оподаткуванні всіх, до кого державний апарат здатен дотягнутися.

Але світ змінюється. І деякі процеси, які відбуваються в ньому просто зараз, цілком здатні повністю змінити правила гри, які так турботливо сформулював Його Величність Бюрократ.

Сьогодні ми починаємо розмови про податкове майбутнє! І розпочинаємо з питань оподаткування найманої праці.

Протягом століть право на працю було цінністю, яку люди виборювали. Стабільна та постійно оплачувана робота була привілеєм, і люди мріяли її отримати. А отримавши, опинилися перед необхідністю сплачувати податки із заробітної плати – спочатку лише податок на доходи, а пізніше – ще й внески до різноманітних соціальних та пенсійних фондів. Держави автоматизували процеси збирання податків, переклавши обов’язок з їх стягнення на роботодавця, і сподівалися, що статус-кво задовольнить усіх.

Але початок XXI століття став і початком тектонічних змін у світовій структурі працевлаштування. Наукові дослідження свідчать, що чимало працівників сьогодні відмовляються від спроб знайти довгострокову роботу на користь фрилансу та одноразових угод з клієнтами. Світ таких угод, власне, й називається гіг-економікою.

Несподівано з’ясувалося, що нові генерації працівників більше не цінують соціальний захист, який так вабив їхніх дідів та батьків. Їх абсолютно не бентежить можлива відсутність корпоративної медичної страховки зараз чи пенсій у майбутньому. Натомість «гіггерів» мотивують гнучкість умов праці та свобода вибору, здатність самостійно планувати час роботи та відпочинку, відсутність жорсткої корпоративної вертикалі підпорядкування, корпоративних стандартів та «етичних кодексів».

А ще – менші податки.

На відміну від заробітної плати, дохід працівника за «одноразовим» контрактом зазвичай оподатковується не одразу при виплаті, а вже наступного року, коли такий працівник, подаючи податкову декларацію, може навмисно чи випадково «забути» про частку своїх доходів та не звітувати про них перед державою… Також дуже часто гіг-контракти не тягнуть за собою соціальних чи пенсійних податків, тож зайві гроші залишаються в кишенях як працівника, так і роботодавця. Останній також заощаджує кошти на функції HR, яка втрачає сенс при роботі з незалежними підприємцями, а не найманими працівниками.

Врешті-решт завдяки заміні найманої праці гіг-контракторами бізнеси отримують зменшення витрат, а внаслідок цього можуть запропонувати зменшення цін для кінцевого споживача. Яскравий приклад успіху гіг-економіки – той самий Uber, який докорінно змінив ринок та викликав люту ненависть представників «класичного» таксі-бізнесу, який у багатьох країнах почав програвати конкурентну боротьбу творчим новачкам.

На думку багатьох аналітиків, ринок праці буде змінюватись і надалі. Вже скоро в деяких країнах фрилансери становитимуть понад 50% усіх працівників, і це означає головний біль для урядів та податкових інспекторів.

Але все найцікавіше ще попереду…

Минулого року, в матеріалі для НВ я оперував терміном «офшорні люди», маючи на увазі осіб, які наважуються змінити місце проживання для того, щоб зменшити податкове навантаження. І схоже, що мої прогнози справджуються. Адже протягом останніх років дуже багато людей не лише відмовляються від постійної роботи на користь фрилансу – вони також позбавляються «постійного дому», аби не платити податки країні, в якій такий дім знаходиться.

Програмісти та художники, вебдизайнери та професійні трейдери, фінансові аналітики та журналісти, письменники та перекладачі, консультанти, юристи, бухгалтери…

Всіх цих людей поєднує здатність працювати дистанційно. Все, що їм потрібно – ноутбук та стабільний інтернет. До біса постійне житло чи офіс! Вас вітає незалежна та суверенна еліта сучасного світу. Їх називають digital nomads – цифрові кочівники. Деякі дослідники кажуть, що вже найближчим часом їхня кількість вимірюватиметься сотнями мільйонів.

Звідки ж з’явився цей феномен?

Домінік Фрізбі пояснив його надмірним зростанням цін на житло в розвинутих країнах. Дуже часто молоді та освічені люди, випускники університетів, які начебто непогано заробляють, не спроможні придбати гарний дім без того, щоб позичати. За таких умов все більше людей орендують житло замість того, щоб купувати його та жити в борг.

Своєю чергою «орендна» модель життя стимулює людей до частих змін місця проживання та надає можливість порівнювати різні країни – адже немає власного дому як стримуючого фактору. Подорожуючи світом та працюючи дистанційно, багато хто бачить, що цілком може організувати роботу з того місця, яке подобається йому саме зараз. Наприклад, з тихоокеанського пляжу чи затишного будиночка на березі гірської річки, або з екзотичної країни, яку він дуже давно мріяв відвідати, і в якій бокал пива коштує вп’ятеро менше, ніж на батьківщині…

Для генерації цифрових кочівників нерухомість та інше майно вже не цінність, а проблема. Найголовніше для них, як і у випадку з гіг-контракторами, є свобода. І ця свобода дуже часто стає ще й свободою від податків. Чому саме?

За загальним правилом, кожна країна ділить для себе всіх людей на резидентів та нерезидентів. Резидент – це людина, яка постійно проживає в країні і тому повинна платити їй податки. Податки з усіх своїх доходів, отриманих з будь-якої точки земної кулі.

Резидент зазвичай має в країні так званий «постійний дім» і на його ім’я виписані комунальні рахунки. Для того щоб «впіймати» людину та оподаткувати як резидента, держави перевіряють ще багато різноманітних фактів, зокрема де насправді живе сім’я такої людини, до якої школи ходять її діти, де людина працевлаштована, і взагалі – чи живе вона в країні більше ніж 183 дні на рік.

Цифрові кочівники зламали цю систему.

Дуже давно, понад двадцять років тому, деякі консультанти активно рекламували стиль життя Permanent Traveler – «постійного мандрівника». Вони вважали, що якщо людина не має «дому, де вона зазвичай проживає», мешкає лише в готелях чи живе на власній яхті і не створює присутності в жодній країні, вона не платитиме податків ніде. Але реалізувати такий підхід на практиці було надзвичайно складно і шанси на це мали лише мільйонери.

Тоді ніхто не міг уявити, що ця модель буде доступною для будь-якої людини. Але це вже сталося! І деякі «кочівники» взагалі не переймаються питаннями податків. Вони подорожують з країни в країну, не бажаючи навіть чути про податкові декларації.

Авжеж, є серед них і люди, зацікавлені в тому, щоб мати «офшорний статус» на законних підставах. І саме за них розпочали боротьбу уряди деяких прогресивних країн, своєчасно зрозумівши, які вигоди можуть «кочівники» їм принести.

Уявіть, що ваша країна невелика і з відносно невисоким рівнем життя. Але раптом до неї переселяються кілька десятків тисяч людей – здебільшого молодих. Вони освічені та комунікабельні, переважно добре спілкуються англійською мовою та не мають проблем із законом. Вони заробляють щомісяця значно більше за середню зарплату у вашій країні і створюють для неї додаткові робочі місця, бо сплачують за житло, продукти, інтернет, оренду авто… Що зробить для таких людей ваша країна? Щоб віддячити, вона звільнить їх від податків.

Саме це ми й бачимо зараз в усьому світі. Побачивши, що кочівники перемагають бюрократів, деякі країни прагнуть приєднатися до переможців і пропонують представникам нової економіки спеціальні візи та безподаткові режими. Хорватія, Грузія, Кіпр, Румунія, ОАЕ, Португалія та Мальта – в багатьох із цих країн представники нової економіки «офшорних людей» знаходять можливості не сплачувати взагалі жодних податків.

Скептики кажуть, що це явище є тимчасовим. На їхню думку, «номади» все одно повинні будуть знаходити собі постійне житло. Але інші дослідники зауважують, що ці люди рідше укладають шлюби, дуже часто не припиняють подорожувати навіть після створення сім’ї, а для дітей обирають домашнє чи дистанційне навчання. І навіть якщо людина вирішить змінити «кочовий» спосіб життя на «осілий», скоріше за все місцем свого постійного проживання вона аж ніяк не обере країну з високими податками…

Таким чином, ми бачимо, що зміни у ставленні людей до постійної роботи та постійного місця проживання здатні радикально змінити світ. Але не менш суттєво на нього впливають також роботи.

Зазначу одразу – під словом «робот» маються на увазі будь-які високотехнологічні рішення, що здатні зробити певні робочі процеси ефективнішими. Безпілотне авто, робот-бармен, штучний інтелект, що аналізує контракти в юридичній фірмі, або планшет для замовлень у ресторані замість офіціанта – все це роботи, які здатні замінити людей в певних сферах бізнесу.

І на відміну від людей, роботи не отримують заробітну плату і не платять податки. Ба більше в багатьох країнах існують податкові пільги для бізнесу за науково-дослідницьку діяльність, а витрати, понесені на створення чергового «робота», цілком можна амортизувати в податковому обліку. Тотальна вигода для роботодавця, нічний кошмар для робітника. І що з цим робити?

Один із варіантів рішення запропонував Білл Гейтс, і він звучить досить парадоксально – «обкласти роботів податками»! Ось тільки важко визначити, що саме слід вважати «роботом» для цілей оподаткування. Чи має це бути кожна комп’ютерна програма? Чи кожен механізм, який замінює в роботі людину? Що слід оподатковувати: робочий час робота чи його продуктивність? І хто має віднести декларацію робота до податкового інспектора?

Автор книги «Daylight Robbery, або Як податки сформували наше минуле та змінять наше майбутнє» Домінік Фрізбі досить скептично ставиться до можливостей розв'язання цього питання силами окремих країн. Якщо не буде узгоджено єдиний глобальний алгоритм, деякі держави самостійно почнуть оподатковувати роботизацію, інші – навпаки впровадять нові пільгові режими для високих технологій – своєрідні «офшори для роботів»! Але шукати рішення потрібно, адже альтернатива – повне зникнення оподатковуваної найманої праці, коли прості та примітивні професії заберуть у людей роботи, а складну та творчу роботу виконуватимуть гіг-контрактори та цифрові кочівники.

І ніхто з них не платитиме податки.

Джерело: НВ Бізнес

Перейти до: Історія податків