Чим прізвища завдячують податкам, звідки взявся податок на доходи і до чого тут релігія

Продовжую серію, на яку мене надихнула книга Домініка Фрізбі «Daylight Robbery, або Як податки сформували наше минуле та змінять наше майбутнє». Ця книга цікава тим, що містить багато тверджень або припущень, які дуже кортить перевірити.

Наприклад, автор каже, що всі ми маємо прізвища (а не лише імена) саме через податки.

Ця гіпотеза є цікавою і, принаймні частково, правдивою. Протягом тисячоліть «зв'язки» з предками були привілеєм аристократів у різних країнах, адже саме для них було важливим згадувати про те, хто з якого роду чи з якої династії походить. Простолюдові це було непотрібно.

Але ще в Стародавньому Китаї, за 2000 років до народження Христа, імператор Фу Сі (і тоді в них правив Сі!) запровадив прізвища для всіх людей — і зробив це саме для полегшення адміністрування податків.

В Європі те ж саме відбулося не надто швидко. Минуло понад три тисячоліття, поки англійські королі не вирішили — треба якось розрізняти людей, бо як стягнути податок, наприклад, з десятка різних Джонів? Так і почалося: Джон, який жив на пагорбі, отримав прізвище Hill, коваль за фахом — Smith, син Метью — Mathews. А в регіонах, де населення говорило гельською мовою, багато прізвищ виникло з прізвиськ, наприклад Cameron — «кривий ніс». Схоже на наше українське «Кривоніс», чи не так?

А вже далі прізвища розповсюдилися по всій Європі і майже в усьому світі. Бо податків, як і смерті, неможливо (поки що?) уникнути.

Ще одна цікавинка — походження податку на доходи чи прибуток (те, що болить багатьом в усьому світі). Насправді цей збір має надзвичайно архаїчну природу і відверто релігійне коріння.

Згадки про необхідність пожертв богам (та їхнім представникам на Землі) або «обов’язкову доброчинність» є в багатьох загальносвітових релігіях, зокрема, в ісламі, буддизмі та кришнаїзмі. В деяких культурах точна цифра «обов’язкового відрахування» передбачена, а в інших — ні. Але найчастіше в світі зустрічається саме «десятина». Чому? Відповідь проста — її легше вирахувати.

В юдейсько-християнській традиції «десятина» оформилася документально ще в Старому Заповіті: «Авраам подякував Богові, віддавши йому десяту частку всього, що мав».

А в 585 році Маконський церковний собор офіційно закріпив «десятину» як всезагальний обов’язок за християнським канонічним правом.

Поки гроші ще не були сильно розповсюджені в Європі, десятина (tithe) сплачувалася частиною від майна. Наприклад, англійський фермер віддавав церкві кожне десяте яйце, кожне десяте ягня чи кожен десятий лантух зі збіжжям.

Сплачуємо частку того, що заробили. Що це? Правильно — податок на доходи.

У Франції церковну десятину відправила в небуття Велика Французька революція (до неї ми обов’язково повернемось за кілька випусків). Натомість в Англії все відбувалося не так радикально, і виключно через економіку та здоровий глузд. Протягом століть англійська церква втрачала землі, а новим їхнім власникам, світським людям, не були цікаві пожертви від селян у вигляді курей чи баранів. Тож парламент у 1836 році вирішив замінити «десятину» на сплату земельного податку або орендної плати, власне, за право користуватися землею, а не в прив’язці до заробленого доходу чи створеного активу.

Цікавим є те, що в деяких країнах «церковний податок» залишився й досі. Зокрема, він існує в Австрії, Данії, Німеччині, Швеції, Італії та деяких швейцарських кантонах. Але в більшість країн світу «десятина» повернулася в 19 столітті вже у вигляді income tax — податку на доходи осіб або компаній. І ставки переважно є менш гуманними, ніж у біблійних текстах.

Чого нас вчить ця історія? В сиву давнину люди готові були віддавати велику частину від заробленого ними виключно через свою ірраціональну віру в те, що їхня данина чи пожертва допоможе їм отримати Царство Небесне. Так само й зараз — сплата податку на доходи чи прибуток нерозривно пов’язана з вірою платників в те, що можновладці (які замінили матінку-Церкву, бо світська влада змінила церковну) здатні використати ці гроші на армію, освіту чи охорону здоров’я, а не на корупційний «розпил» та придбання маєтків у Форте-дей-Мармі.

І так само як у Середньовіччі, в наш час люди часто-густо не здатні проконтролювати те, як використовується їхня «церковна десятина». Насамперед через те, що влада в їхньому світогляді є сакральною та зверхньою, хоча мала би бути звичайною сервісною службою, подібною до електрика чи сантехніка, якому ми сплачуємо за надані послуги.

Далі буде.

Джерело: НВ Бізнес

Перейти до: Історія податків