Як посилити український військово-промисловий комплекс: погляд зі сторони бізнесу

Ми не військові експерти. Форуми самі по собі не наближають перемогу. Але впродовж багатьох місяців ми працювали та спілкувалися з міжнародним та українським бізнесом, з урядовцями та військовими, тому нам є що сказати і запропонувати на тему. Так з’явилися 12 тез, які зараз актуальні для України.

1

У всіх економічних стратегіях воєнного часу та планах післявоєнного відновлення України пунктом першим має бути ВПК. Ми не зможемо наодинці виграти війну без власної «оборонки». Ми маємо радикально збільшити оборонну самодостатність, щоб зменшити залежність від політичної кон’юнктури союзників. А після війни ВПК допоможе, нарешті, змінити структуру нашої сировинної економіки з низькою доданою вартістю, збільшить не лише ВВП, а й нашу геополітичну суб'єктність. Наразі жодна публічна програма, стратегія чи конференція не адресували це пріоритетне завдання. Жодна стратегія ВПК також не спрацює без плану дій та ресурсів на виконання.

2

Цей новий ВПК високотехнологічний та наукомісткий, інноваційний та «диджитальний». Нові терміни для нього — military tech, defense tech (проте не будемо зараз відволікатися на термінологічні нюанси). Необхідну синергію традиційного «важкого» ВПК та інновацій в Україні майже гарантує вже наявна потужна ІТ-індустрія. Задля інтересів якої ми знову ж таки маємо шанс змінити одвічну ресурсно-аутсорсингову модель ринку на продуктову. Причому відразу в найбільш передових проявах, наприклад, із використанням штучного інтелекту. Він рухається від систем, які збирають дані з різних джерел на полі бою та лише допомагають людині у прийнятті рішень, до систем самостійного прийняття рішень. Зокрема, в умовах, коли зв’язок безпілотника чи іншої техніки з командиром/оператором втрачений, а діяти потрібно. Ще один новий термін американської військової доктрини «OODA loop» — observe, orient, decide, act — описує процес прийняття рішення в бою. На полігонах світу вже тестується гіпотеза про те, що кожен з елементів цього алгоритму машина зможе виконати швидше та якісніше, ніж людина.

3

Для того, щоб індустрія була наукомісткою, їй потрібен вміст науки — це не цитата з військового анекдоту, а визначення завдання. Потрібно розвивати R&D центри, навчати військових інженерів нового покоління, професію популяризувати та робити фінансово конкурентною. На тлі тихої боротьби з союзниками за інтелект наших талановитих людей, гучні, але мінливі зернові скандали виглядають як бої у пісочниці. Потрібна довгострокова співпраця Міноборони та Мінстратегпрому з Міносвіти.

4

До речі, про пісочниці. Великі локальні компанії хочуть йти у ВПК. Дехто вже встиг щось розробити за власний кошт, протестував на полі бою та отримав зацікавленість від військових. Але незрозуміла точка входу. Між бізнесом та end users, військовими, стоять бюрократи та правоохоронні органи. Процедури допуску до експлуатації та прийняття на озброєння непрозорі та складні. Міноборони, Генштаб, Укроборонпром (УОП), підрозділи, які хочуть та можуть тестувати зброю, — все це окремі, іноді дуже віддалені один від одного стейкхолдери. Потрібен military sandbox.

5

Позитивний та вчасний приклад — Brave1. Це defense tech кластер, заснований Мінцифрою, Міноборони, Генштабом, Мінстратегпромом, РНБО і Мінекономіки. Він має належний рівень формалізації (держустанова) та врядування (з боку цілої групи регуляторів-засновників), а також ресурси для фінансування перспективних розробок.

Brave1 підтримує українських розробників у галузі інноваційних оборонних технологій відповідно до пріоритетів, визначених Генштабом. Непріоритетні для кластеру, але теж важливі для війська розробки в нього можуть не потрапити. Тому пісочниць має бути більше, різних, універсальних і вузькоспеціалізованих.

6

Після успішних тестувань єдиним вікном на етапі контрактингу може стати новостворена Агенція оборонних закупівель. Деякі світові виробники вже доволі довго чекають державного замовлення на очевидні термінові потреби війська, але його немає кому оформити, тим більше гарантувати на довгі роки. А для виробників це є необхідною умовою всього лише для початку справжніх переговорів та прикидки бюджетів. Агенція просто зараз може довести свою доцільність, адже осінь — це час бюджетів на новий рік.

7

Наш ВПК історично монополізований державою. У цього є свої переваги на війні, але і суттєві вади на ринку. Військові індустрії деяких наших союзників на 100% приватні. І на такий же відсоток успішні. Без приватних партнерів, їхніх інвестицій та технологій, ми не встоїмо. Вони потроху вже шикуються в чергу на наш ринок. Це яскраво показав вже згаданий форум оборонних індустрій. Його відвідали понад дві сотні профільних бізнесів з усього світу, переважно на рівні СЕО. В Україні можуть збутись їхні мрії: уряди союзників дають гроші, а наші військові — унікальну можливість, battle testing.

8

Приватні партнери хочуть заробити, ми — локалізувати їхні виробництва та зменшити залежність. Для цього необхідні різні правові форми співпраці, зокрема приватно-публічного партнерства (ППП). Насамперед на базі підприємств або окремого майна УОП. Це договори спільної діяльності, спільні підприємства, концесії, оренда державного майна, приватизація тощо. Навіть цивільні прецеденти ППП, які відбулись в Україні до повномасштабного вторгнення, не виглядали задовільно щодо складності та строків. Під час війни партнерства на таких умовах виглядають уже абсурдно. Потрібна радикальна лібералізація для «оборонки»: спрощені модельні концесії на базі типового ТЕО тощо.

9

Інший абсурд — це неминуча вимога отримувати дозволи на концентрацію або узгоджені дії від АМКУ. Інвестори у ВПК спочатку витратять довгі місяці на збір документів, а потім все одно опиняться в патовій ситуації, коли не зможуть надати Комітету розрахунки частки ринку та багато іншої специфічної інформації. Оскільки вона закрита або її просто не існує. А ще голови АМКУ та оборонних установ змінюються швидше, ніж розглядаються перші в новітній історії заяви на концентрацію в галузі. Проблему вирішить простий, вже підготовлений законопроєкт про скасування антимонопольних процедур у ВПК для потреб ЗСУ як мінімум на період дії воєнного стану.

10

Усунення цих критичних правових перешкод, навіть прикрашене гарантованим державним замовленням, усе одно повністю не задовольнить найбільш потрібних нам інвесторів. Вони хочуть більшого: страхування ризиків, податкових та митних пільг, захисту прав інтелектуальної власності. Для успішного ведення кібервійни та роботи з великими даними на полі бою потрібні регламенти про використання хмарних технологій та сучасні стандарти інформаційної безпеки для військових. Для розвитку безпілотних систем у небі, на землі, на воді та під водою потрібні нові регламенти у сфері робототехніки та роботизації. Законопроєкти про крутіння педалей дещо відволікають від невідкладної та комплексної правової реформи оборонної галузі.

11

ПДВ у ВПК. Це непрямий податок, який сплачує кінцевий споживач. Якщо споживачем оборонної продукції є сама держава, в умовах війни цінність ПДВ сумнівна. Крім того, вимоги адміністрування ПДВ ускладнюють відносини між державними та приватними постачальниками, можуть викривляти стимули у виборі військових товарів. Наприклад, державна установа-платник ПДВ не зацікавлена купувати інноваційні розробки у маленького «гаражного» виробника-неплатника ПДВ, оскільки операція не згенерує їй ПДВ-кредит. І навпаки, для держустанови, яка не є платником ПДВ, товари від платника ПДВ будуть автоматично дорожчі на 20%. Варіанти рішень — від тестового (визначити пріоритети, наприклад безпілотники, та звільнити від ПДВ увесь ланцюжок, починаючи з імпорту компонентів) до радикального (повне звільнення від оподаткування вартості, доданої до оборони).

12

Уявіть, що в дотичних до війни відомствах більше немає корупції (it’s easy if you try). Великою проблемою залишається відсутність бізнес-процесів або навіть відсутність розуміння потреби в них. Це прямо впливає на швидкість та ефективність рішень, насамперед у військових закупівлях, в управлінні кадрами, в документообігу. Supply chain management, ERP, EDI, HCAS — рутинні завдання, які для себе вирішують оборонні відомства провідних держав. Зокрема, із залученням професійних консультантів. Іноді віддаючи широкий набір своїх функцій на повний аутсорсинг. Для розв’язання таких завдань потрібен новий тип міжнародної технічної допомоги. Але зазвичай цим не займаються вже добре відомі нам міжнародні фінансові інституції, які широко підтримують реформи в Україні. Розбудова спроможності (capacity building) у військовій сфері належить до інтересів спеціалізованих донорів, які в Україні поки непомітні. Роботу з ними мають вести профільні міністерства, яким поки не до цього.

Ми все ще не спеціалісти у військовій сфері, і ця публікація не претендує на істинність по жодному пункту. Але «ботани, які сидять в офісах», можуть та вже роблять свій внесок для наближення перемоги. Україна переможе!

Джерело: NV Бізнес