Стаття

Про теперішнє та майбутнє податкових реформ

Андрій Серветник, партнер податково-юридичного департаменту компанії «Делойт»

3 квітня 2014

Перші оцінки нещодавніх змін податкового законодавства не відрізняються своєю оригінальністю. Навіть сама назва відповідного закону «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» свідчить про те, що «подолання фінансової катастрофи» є основною метою авторів. Немає нічого дивного і в тому, що методи «подолання» передбачають чергове підвищення податків. При цьому не спостерігається жодних ознак другої мети, зазначеної в назві закону – «створення передумов для економічного зростання».

Найбільша проблема податкової системи України при будь-якій владі завжди полягала у відсутності системності як такої. Оподаткування справно виконувало лише одну зі своїх функцій – фіскальну. При цьому пільги й привілеї надавались не стратегічним напрямам бізнесу на підставі стратегічного аналізу, а лобістам тих чи інших підприємств. Відсутність критичної оцінки податкового навантаження (яке і без того було надмірним, навіть до чергового підвищення) та спроб системно оцінити вплив тих чи інших податків на державу й суспільство. Певну надію вселяє нещодавнє повідомлення Кабінету міністрів щодо можливого скорочення кількості податків. Але поки що не зрозуміло, чи буде ця ідея доведена до логічного завершення та чи будуть такі зміни ґрунтуватись на науковому підході.

І, нарешті, сьогодні найбільша проблема податкової системи полягає у відсутності належної соціальної функції. Фіскальний підхід виражається в посиленні податкового тиску на всіх без винятку платників податку (незалежно від рівня доходу) через збільшення податків на споживання (зростання акцизів, ПДВ на лікарські препарати і т.п.).

На мою думку, в основі має лежати комплексне й стратегічне обговорення податкових реформ. Причому таке обговорення має передбачати серйозний системний аналіз впливу тих чи інших податків не лише на наповнюваність бюджету, а й на інші сфери життя суспільства й функціонування бізнесу (наприклад, інвестиційну привабливість України).  

Також, нам необхідно мати прогнозованість й прозорість у роботі з податковим законодавством. Неприпустимість кулуарних домовленостей, за результатами яких до парламенту вносяться ініціативи без серйозних обговорень в суспільстві, які набувають чинності з моменту їх прийняття. За винятком випадків крайньої необхідності (як це сталося зараз), податкові правила повинні змінюватися поступово, залишаючи бізнесу і громадянам достатньо часу для підготовки до змін.  

Якщо говорити про конкретні податки, то можна відзначити наступне:
Введення прогресивної ставки (до 25%) на пасивні доходи фізичних осіб (дивіденди, відсотки, роялті) я вважаю помилкою, допущеною саме тоді, коли багато українських бізнесменів були готові легалізувати свою діяльність й отримувати в Україні офіційні доходи у вигляді дивідендів. Наразі ми можемо очікувати на нову хвилю офшоризації, а також на зміну податкової резидентності деяких наших співвітчизників, оскільки в багатьох країнах Центральної та Східної Європи рівень податкового навантаження нижче, ніж в Україні (у поєднанні з іншими перевагами для бізнесу).

Замість цього невдалого нововведення слід було б, навпаки, стимулювати отримання фізичними особами доходів в Україні. Для цього необхідно оподатковувати доходи офшорного бізнесу українських громадян, навіть якщо ці кошти не повертаються в Україну. Наприклад: отримав дивіденди на рахунок в Україні – сплати 5%, залишив на рахунку офшорної компанії – сплати 10%.

Наступний важливий момент – митниця. Рішенням проблеми високого рівня корупції у цій сфері, а також спроб бізнесу обійти існуючі кордони могло б стати повне скасування імпортного ПДВ та ввізного мита, які варто залишити лише для незначної частини товарів, вироблених в Україні (продукція сільського господарства, легкої промисловості  і т.п.). Таким чином, ми б отримали легальне і задеклароване ввезення всіх товарів, усунули б так звані «майданчики», що були для імпортерів імпульсом до застосування некоректних методів ввезення товарів та перевели б у «білий» режим всю торгівлю імпортними товарами.

Зрозуміло, що усунення поборів на кордоні стимулювало б деяких бізнесменів залишати більшу частину прибутку на офшорних посередниках. Проте в боротьбі з цими схемами свою роль повинні зіграти правила трансфертного ціноутворення, а також (див. вище) можливість оподатковувати доходи офшору на рівні його власника. Не забуваємо про те, що Європа, наприклад, налаштована вже найближчим часом розкрити інформацію про бенефіціарів усіх своїх компаній.   

Радикальні методи могли б знадобитися державі у вирішенні проблеми відшкодування ПДВ. Ситуація, коли бізнес масово не може отримати належне за законом відшкодування, тоді як деякі претендують на фіктивне відшкодування ПДВ, може змінитись у віддаленому майбутньому завдяки боротьбі з корупцією. Але для того, щоб досягти максимального й швидкого ефекту, можливо, слід оцінити вплив тимчасового скасування ПДВ та заміною його на податок з обороту (1% від будь-якої угоди). Простота адміністрування й знищення корупційної складової – якраз те, що потрібно державі в кризовий період.

Що стосується податку на прибуток підприємств, то, на моє глибоке переконання, його облік повинен бути прямо прив'язаний до міжнародних стандартів фінансової звітності з мінімальною кількістю «відхилень» і «винятків», якими рясніє наш Податковий кодекс.

Коментар опубліковано на порталі Liga.net.

Чи була корисною ця інформація?

Схожі матеріали