Бізнесмени на роздоріжжі, або Закон №1210 та КІКи

Трохи більше року тому я вже коментував перспективи «антиофшорного» закону. Але тоді ще не було стовідсоткової ясності, яким шляхом піде країна. Радикальні реформатори пропонували стимулювати бурхливе економічне зростання податком на виведений капітал, а прихильники BEPSівського карго-культу наполягали на необхідності затикання законодавчих дірок, через які потенційні бюджетні надходження «видувало» в офшори.

Однак, після виборів чаша терезів схилилася в бік «фіскалізаторів». Нова команда оперативно доопрацювала багатостраждальний законопроект, а зусиллями парламентської монобільшості він був прийнятий. Незважаючи на різку критику з боку мало не всіх шанованих бізнес-асоціацій України.

Майже немає сумнівів у тому, що президент Володимир Зеленський поставить свій підпис під цим законом. А значить, Рубікон перейдено і українському бізнесу доведеться терміново адаптуватися до нових життєвих реалій.

Немає сумнівів – багатьом підприємцям, які звикли оптимізувати свої податки за допомогою нерезидентних структур, буде «боляче».

По-перше, закон ще більше вдосконалив правила трансфертного ціноутворення.

По-друге, з’явилася досить «драконівська» норма (в більшості європейських країн подібної немає!) про те, що тепер наслідком угод з нерезидентами можуть стати донарахування податковими органами «віртуальних», але цілком оподатковуваних дивідендів, якщо український платник податків буде підозрюватися в прихованому виведенні прибутку таким нерезидентам.

Далі – більше. Нові правила визначення бенефіціарного власника та виявлення постійних представництв іноземного бізнесу тепер виглядають цілком «на рівні», якщо порівнювати з розвиненими країнами. Отже, фіскали отримали додаткові якісні інструменти в боротьбі за доходи бюджету.

Додаймо до цього оподаткування операцій між нерезидентами, предметом яких є український бізнес (у деяких випадках Україна претендує на податки навіть зпродажів іноземних компаній), – і картинка складається однозначна: новий закон завдав важкого удару по численних «схемах» вітчизняного бізнесу, націлених на оптимізацію власних податків і перенесення прибутку за кордон.

Але все перераховане вище, відверто кажучи, було цілком очікуваним. Український бізнес розумів, що рано чи пізно піратська офшорна вольниця закінчиться, а український законодавець скопіює кращі іноземні практики для того, щоб якомога більше доходів отримував бюджет України.

Водночас, над усією «деофшоризаційною» передноворічною метушнею незримо нависали чорною тінню найбільш небажані та лячні норми, об’єднані короткою абревіатурою, – КІК.

Контрольовані іноземні компанії, навколо них уже було зламано чимало списів і буде зламано ще більше. Прихильники КІК заявляли, що без цих правил безсовісні українці і надалі приховуватимуть в офшорах свої доходи (хоча новий закон майже наглухо перекриває чимало можливостей формувати ці доходи за кордоном). Противники апелювали до того, що в багатьох цивілізованих країнах правил КІК для фізичних осіб немає. Україна, ввівши їх, буде виглядати дивно і дико – бідна країна з куди більш суворою фіскальною системою, ніж у низки юрисдикцій Європи. І нагадували про сумний досвід Росії, де поява правил КІК призвела до масової бізнес-еміграції в перші роки.

А втім, вітчизняний законодавець зважився. І правила, які лякають власників бізнесу, стають для них реальністю. Правда, лише з 1 січня 2021 року.

Наскільки гіркою буде для них ця нова реальність?

Насамперед, закон визначає, що «контролерами» КІК можуть бути фізичні або юридичні особи, які або володіють акціями іноземних компаній, або здійснюють над ними «фактичний контроль». В останній момент законодавці відмовилися від невдалої спроби зв’язати норми Податкового кодексу із законодавством про відмивання грошей – в іншому випадку частина резидентів України з подивом виявила б, що вони, виявляється, є контролерами абсолютно чужих компаній і зобов’язані платити з їхніх доходів податки!

Самі по собі контрольовані іноземні компанії – це юридичні особи. До них можуть «прирівнюватися» утворення без статусу юридичної особи (партнерства, трасти, фонди...), але тільки в певних випадках! Попередній аналіз закону показує, що КІКами можуть бути, наприклад, компанії, якими володіють через трасти, але сам по собі траст, в активах якого немає юридичних осіб, не є КІКом – відповідно, він не підлягає розкриттю й оподаткуванню.

Але навіть у випадку, якщо розкриття трасту не уникнути, все виглядає не так уже й страшно. Законодавець все ж погодився з появою досить цивілізованої норми про виключення з категорії КІКів бізнесу дискреційного трасту або подібного до нього утворення, який знаходиться у володінні. Обов’язкова умова – реальний контроль над структурою – повинен бути у незалежного керівника, а не українського засновника чи бенефіціара.

Якщо українському резиденту все ж доведеться відзвітувати про контрольовані структури за кордоном, далеко не завжди це буде означати обов’язкову сплату податків!

По-перше, доходи контрольованої іноземної компанії для цілей оподаткування будуть зменшені на отримані такою КІК суми дивідендів від українських компаній або інших КІК. У випадку, якщо доходи останніх звільнені від податку (див. нижче), підсумковий податковий ефект буде наближатися до нуля.

По-друге, домогтися звільнення від податку цілком можливо – якщо ваша іноземна компанія отримує переважно активні доходи і не належить до «податкових гаваней», гарантією безпеки буде наявність податкової конвенції з Україною. І навіть компанія з пасивними доходами, але та, яка володіє належним рівнем «сутності» (достатні активи, персонал та ін.), також зможе претендувати на звільнення свого «контролера» від податку.

Насамкінець закон передбачає можливість не платити податок щодо невеликих КІК (сукупний дохід усіх КІК однієї особи не перевищує 2 млн євро), а також публічних КІК, акції яких обертаються на визнаних фондових біржах.

Зважаючи на все вищезазначене, можна зробити висновок – підсумкова редакція правил КІК виглядає відносно «гуманною», порівняно з апокаліптичними сценаріями, що обговорювалися раніше в бізнес-колах.

Звісно, основний недолік нових правил нікуди не зник – це обов’язок резидентів України звітувати про свої іноземні компанії. Саме звітність, а не податкове навантаження, лякає деяких наших співвітчизників настільки, що вони готові розглядати еміграцію (зміна податкової резидентності) як спосіб вирішення всіх своїх проблем.

Фактично всі українці, які мають компанії за кордоном, виявилися в положенні казкового витязя на роздоріжжі. В різні боки ведуть три дороги, і напис на придорожньому камені «1210» звучить так:

«Наліво підеш – емігруєш, направо підеш – КІКи ліквідуєш, прямо підеш – звітність готувати будеш…»

Джерело: https://finance.liga.net/ekonomika/opinion/biznesmeny-na-raspute-ili-zakon-1210-i-kiki