COVID-19 і трансфертне ціноутворення: врятувати «рядового» дистриб’ютора

Останні тенденції на світових товарних і фондових ринках, коливання курсу гривні та введення українським урядом заходів щодо запобігання розповсюдженню COVID-19 стають викликом для українського бізнесу.

Найбільш схильний до поточних умов малий і середній бізнес, далі хвиля зачіпає великі компанії. Серед великого бізнесу саме компанії з високими фіксованими витратами будуть найбільш чутливими до можливої нестабільності в економіці. До таких галузей, насамперед, належить промислове виробництво.

Поточні макроекономічні умови торкнуться і дистриб’юторів міжнародних корпорацій, які реалізують продукцію своїх груп на українському ринку. На перший погляд здається, що у цих компаній відсутні суттєві постійні витрати. Але це не зовсім так.

Українське трудове законодавство передбачає можливість зміни умов праці, наприклад скорочення робочого дня або відправка в обов’язкову відпустку, однак на практиці компаніям досить складно ввести такі зміни.

Оскільки дистриб’ютори міжнародних груп офіційно працевлаштовують працівників і сплачують їм «білі» зарплати, витрати на оплату праці можна розглядати як довгострокові фіксовані витрати.

Це одна з ключових причин, чому вже зараз керівники дистриб’юторських компаній не тільки очікують падіння прибутковості їхніх бізнесів, а й прогнозують чисті збитки за результатами календарного року.

Тепер уявіть, що більшості українських дистриб’юторів (яким саме – поговоримо трохи згодом), які задекларують збитки, податкові органи можуть донарахувати податок на прибуток. Цей інструмент визначений Податковим кодексом і називається трансфертне ціноутворення.

Згідно з вимогами кодексу, дистриб’ютору необхідно обґрунтувати, що ціни в його імпортних поставках від пов’язаних осіб (тобто трансфертні ціни) не завищені та відповідають ринковому рівню (відповідно, не знижується податкова база). З урахуванням того, що компанія отримає чисті збитки, таке обґрунтування може бути ускладнено.

Які дії необхідно зробити менеджменту компаній-дистриб’юторів вже зараз, щоб після завершення року уникнути складнощів з таким обґрунтуванням.

Для обґрунтування ринковості імпортних цін більшість дистриб’юторів, які працюють в Україні, позиціонують себе як дистриб’ютори з обмеженими ризиками (limited risk distributor – англ.). Згідно з концепцією ТЦУ, такі компанії не повинні нести валютний і кредитний ризики, ризик зміни ринкових цін та інші комерційні ризики (хоча деякі українські дистриб’ютори несуть валютний ризик, що не зовсім відповідає концепту limited risk distributor). Це дозволяє їм отримувати невеликий, але гарантований прибуток. Таким чином, дистриб’юторам з обмеженими ризиками вкрай складно обґрунтувати свою збитковість. Прикладом такої компанії може бути імпортер побутової техніки.

Для обґрунтування того, що імпортні ціни, за якими цей імпортер купує техніку, є ринковими, використовується метод чистого прибутку. Відповідно до цього методу, якщо чиста рентабельність компанії (тобто співвідношення прибутку до фінансових витрат і оподаткування до виручки) не нижче рентабельності аналогічних дистриб’юторів на ринку, тоді імпортні ціни відповідають ринковому рівню. В такому випадку це не призведе до додаткових донарахувань з податку на прибуток.

Дотримуючись такого підходу, здається, що ніяких складнощів з обґрунтуванням очікувати не варто. Адже негативна маржа, яку отримає імпортер побутової техніки, буде порівнюватися з рентабельністю порівнянних компаній, які будуть знаходитися приблизно на такому ж рівні.

Однак є обмеження для застосування такого підходу, передбачене законодавством. Згідно з Податковим кодексом, до вибірки порівнянних компаній можна включати, по суті, тільки компанії з позитивною рентабельністю. Це означає, що аналізований нами дистриб’ютор побутової техніки навряд чи зможе обґрунтувати те, що його рентабельність за 2020 рік є ринковою.

Це призведе до того, що цьому імпортеру доведеться донарахувати податок на прибуток, а група зіткнеться з подвійним оподаткуванням (тому що постачальник продукції не зможе врахувати сплачений податок імпортером проти своїх зобов’язань).

На практиці існує два базових сценарії, які можуть дозволити групі уникнути подвійного оподаткування, а імпортеру – мінімізувати додаткові донарахування з податку на прибуток. Перший сценарій – це використання інструментів для поліпшення фінансового результату дистриб’ютора. Другий – зміна методу трансфертного ціноутворення, використовуваного дистриб’ютором для аналізу трансфертних цін.

Говорячи про перший сценарій, існує кілька механізмів, які дозволять дистриб’ютору збільшити свою рентабельність. Нижче ми розглянемо частину з них.

Використання кредит-нот

Українські компанії досить часто застосовують кредит-ноти як інструмент коригування цін у ще неоплачених поставках від нерезидентів. Законодавство України не містить визначення кредит-ноти і не регулює порядок її випуску. Проте, згідно з наявною судовою практикою та роз’ясненням українських податкових органів, кредит-ноти є допустимим інструментом.

Використання кредит-ноти дозволяє, з одного боку, збільшити рентабельність української компанії, а з іншого – зменшити прибутковість постачальника. Відповідно, застосування кредит-ноти дозволить уникнути подвійного оподаткування за операціями поставки.

Для використання кредит-ноти договір поставки між постачальником і дистриб’ютором повинен містити положення щодо можливості, умов і форми випуску кредит-ноти.

Однак використання кредит-ноти може нести певні ризики з ПДВ. Наприклад, податкові органи можуть розглядати кредит-ноту як надання маркетингових послуг на користь нерезидента та донарахувати зобов’язання з ПДВ. Для мінімізації цього ризику потрібно не тільки коректно оформити кредит-ноту, але і правильно відобразити її у фінансовій звітності компанії.

Отримання платежів від постачальника

Для того щоб збільшити прибутковість дистриб’ютора, постачальник продукції може здійснити виплату на адресу такого дистриб’ютора в декількох формах, наприклад виплатити бонуси або зробити компенсаційний платіж у вигляді коригування з ТЦУ. Як у випадку з кредит-нотою, такі операції можуть дозволити уникнути подвійного оподаткування.

Компенсаційний платіж у вигляді коригування з ТЦУ більш коректно відображає суть операції, ніж бонус. Ми стикалися з випадком, коли іноземний постачальник відмовлявся виплачувати бонус своєму дистриб’ютору. Причина була простою – дистриб’ютор спрацював у збиток, за що йому ще давати бонус?

Обидва розглянутих варіанти можуть нести певні податкові ризики. Наприклад, податкові органи можуть інтерпретувати компенсаційний платіж і бонус як надання маркетингових послуг та донарахувати ПДВ.

Компенсаційний платіж за умови правильного оформлення має більш сильну аргументацію для заперечування позиції податкових органів. У нас був успішний досвід оскарження позиції податкових органів у суді, коли суддя зайняв позицію платника податків і підтвердив, що такий платіж не є маркетинговою послугою.

Говорячи про другий сценарій – зміну методу, більшість українських дистриб’юторів застосовують метод чистого прибутку та порівнюють свою чисту рентабельність з таким же показником аналогічних компаній. Використання такого методу може не дозволити врахувати всі ринкові умови здійснення операції, що призводить до неприємних податкових наслідків, зазначених вище.

Тому доцільно розглянути застосування інших методів для аналізу. Кодекс передбачає ще чотири методи, зокрема метод ціни перепродажу та метод розподілу прибутку. Теоретично використання одного з цих методів може дозволити дистриб’ютору обґрунтувати відповідність імпортних цін ринкового рівня.

Однак для цього необхідно мати досить сильні аргументи на користь того, чому компанія змінила метод аналізу та чому саме новий метод є більш обґрунтованим для аналізу.

Зважаючи на вищесказане, керівництву дистриб’юторських компаній вже зараз треба задуматися над механізмами, які можуть дозволити групі уникнути подвійного оподаткування, а імпортеру – мінімізувати додаткові донарахування з податку на прибуток. Варто підкреслити, що універсального рішення цього питання немає, оскільки кожна ситуація індивідуальна та вимагає індивідуального детального аналізу.

Стаття написана у співавторстві з Максимом Зайченком, старшим консультантом податково-юридичного департаменту «Делойт» в Україні.