Податкове планування для власника бізнесу: мінімальні правила «гігієни»

За останні кілька місяців всі навчилися мити руки і ще раз впевнились у тому, що мінімальна гігієна є вкрай важливою. А втім, профілактика потрібна не лише тоді, коли йдеться про власне здоров’я, але й у питаннях персонального податкового планування, особливо для закордонних активів та бізнесу, що працює за межами України.

Досить багато власників не приділяють достатньо уваги податковим нюансам під час планування операцій як за кордоном, так і в Україні. Внаслідок цього, незважаючи на кропітку працю з підготовки певного проекту, всі зусилля можуть виявитися марними, якщо виникнуть податкові ризики або ж фіскальні органи повідомлять, що ви (на їхню думку) є злочинцем.

Ми пропонуємо розглянути десять основних помилок під час планування бізнес-діяльності за кордоном та в Україні.

1. Уникати сплати податків, використовуючи «агресивне податкове планування».

На відміну від класичного податкового планування, яке лише допомагає звести до мінімуму зайві податкові виплати (наприклад, недопущення подвійного оподаткування) там, де це дозволено законом, «агресивне планування» використовується для уникнення сплати податків взагалі. Йдеться про введення податківців в оману, створення фіктивних компаній чи угод, різноманітні оборудки, які не мають жодної бізнес-цілі, крім зменшення податкового тягаря.

Фіскальні органи багатьох країн наразі застосовують різноманітний інструментарій для розкриття схем «агресивного податкового планування». Досить новою «зброєю» в їхніх руках є Директива Ради ЄС 2018/822 (DAC6).

DAC6 покладає на широке коло осіб, зокрема на платників податків ЄС, обов’язок із розкриття податковим органам ЄС транскордонних операцій, що відповідають певним ознакам. Усі податкові органи ЄС матимуть доступ до інформації, яка була розкрита відповідно до DAC6, у межах автоматичного обміну між податковими органами країн ЄС (а також Швейцарії та Ліхтенштейну).

По суті, процес передбачає відстеження операцій з «податковою вигодою». А дата початку такого відстеження (25 червня 2018 року) – це момент визнання абсолютної неприйнятності для ЄС використання «агресивного податкового планування».
До речі, штрафи за невиконання вимог DAC6 у деяких юрисдикціях можуть вимірюватися десятками, сотнями тисяч або мільйонами євро (наприклад, на Кіпрі штраф може сягати 20 000 євро, а у Польщі – 4 400 000 євро).

Якщо згадати, що в деяких країнах Європи кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків тепер чекає не лише на платника, але й на його консультантів, варто бути обережнішими під час застосування «творчого підходу» до податків.

2. Використовувати послуги номінальних акціонерів в іноземних компаніях.

Послуги номінальних акціонерів раніше часто використовувалися для забезпечення конфіденційності володіння іноземною компанією.
Однак сьогодні номінальних акціонерів вже давно ігнорують для цілей розкриття структури володіння бізнесом, зокрема при відкритті рахунків у банках (які вимагають повідомляти про реальних власників/контролерів), для цілей фінансового моніторингу операцій тощо.

У межах Міжнародного стандарту з автоматичного обміну інформацією (Common Reporting Standard або CRS), який скоро має бути запроваджено і в Україні, інформація щодо бенефіціарних власників іноземних компаній стане доступною українським податковим органам.

Відповідно до стандарту CRS, ціла низка суб’єктів (банки, деякі страхові компанії, кредитні спілки, інвестиційні трейдери, компанії з управління фондами) буде зобов’язана розкрити дані стосовно своїх клієнтів податковим органам.

Не забуваймо, що для цілей правил контрольованих іноземних компаній (КІК), які почнуть діяти в Україні вже з наступного року, саме реальний бенефіціар розкриватиметься в Україні податковим органам для цілей подання КІК-звітності. Нагадаємо, що штраф за неподання відповідної звітності складатиме 300 прожиткових мінімумів для працездатної особи (630 600 грн станом на 2020 рік).

Тож використання послуг номінальних акціонерів вже давно не рятує від розкриття структури володіння бізнесом і є лише джерелом проблем і витрат. Вибір у бізнесу простий – або передавати свої структури у володіння довіреним особам, з якими відносини номінального володіння не задокументовано (вкрай небезпечний спосіб!), або переходити до стандартів прозорості володіння.

3. Не відстежувати власний податковий статус чи сподіватися, що наявність сертифіката податкового резидента іноземної країни автоматично врятує від претензій українських податкових органів.

Багато власників бізнесу, які є громадянами України, мають власність за кордоном і часто перебувають за межами України протягом досить тривалого часу – як у справах, так і на відпочинку. Виникають зв’язки з іноземними країнами: в когось діти народилися у США, у когось навчаються в Лондоні.

Відомі випадки, коли податкові органи іноземної країни намагаються визнати таких осіб своїми податковими резидентами і змусити сплачувати податки.

Ось приклад з реального життя. Федеральний Верховний суд Швейцарії визнав, що сімейна пара має центр життєвих інтересів у Швейцарії, оскільки їм на праві власності належить будинок, в якому постійно проживає дружина. Незважаючи на наявність у чоловіка орендованого житла і посади в компанії в ЮАР, а також факту перебування дружини протягом значного періоду часу в ЮАР, суд визнав, що сім’я є податковими резидентами Швейцарії, оскільки має центр життєвих інтересів у Швейцарії, де знаходиться місце постійного проживання чоловіка та дружини.

Погляньмо і на улюблену серед багатьох українців Іспанію. Тут особа може вважатися податковим резидентом, якщо в її чоловіка/дружини, дітей чи осіб, що знаходяться на її утриманні, постійне місце проживання або центр життєвих інтересів знаходиться в Іспанії.
Еміграція не завжди вирішує питання. Наприклад, український податковий резидент отримав дозвіл на проживання в іншій країні, виконує мінімальні вимоги цієї держави для отримання там сертифіката податкового резидента і вважає, що тепер він вже не є податковим резидентом України. Але варто пам’ятати, що факт наявності сертифіката не є «щепленням» від інтересу українських податкових органів до вашої персони! До процесу міграції варто поставитися відповідально, здійснивши низку підготовчих кроків у країні, яку ви хочете залишити в минулому як місце сплати податків. Зокрема, в Україні треба вирішити питання з нерухомістю та цінними активами, військовим обліком, працевлаштуванням або підприємницькою діяльністю (якщо особа зареєстрована як ФОП), оформленням виїзду на постійне місце проживання за кордон у міграційній службі.

Інакше ми не можемо виключити ситуацію, коли на ваші гроші претендуватимуть фіскали щонайменше двох країн одночасно.

4. Поєднувати особисті та корпоративні фінанси.

Серед українських власників бізнесу досі поширена практика, коли власник компанії за її рахунок покриває свої персональні витрати і використовує корпоративні кошти для особистих цілей. Найчастіше йдеться про навчання дітей, дороге лікування, відпочинок, оренду житла.

Зважаючи на те, що податкові органи багатьох країн дедалі частіше звертають увагу на такі операції, їхня наявність може мати досить неприємні наслідки.

Так, оплата витрат бенефіцара та членів його сім’ї з рахунку компанії за кордоном може бути визнана його доходом та підлягатиме оподаткуванню в Україні (ПДФО 18% + військовий збір 1,5%). Водночас ймовірне застосування штрафних санкцій у розмірі 25% від суми несплаченого податку та пені за кожен день прострочення.

На нашу думку, від подібних практик треба відмовлятися вже найближчим часом. Стосовно ж минулих періодів – якщо існує високий ризик виявлення податківцями «неправильних» витрат, варто оцінити сценарій з їхнім добровільним декларуванням і сплатою податків. Деякі країни надають для таких цілей інструмент у вигляді податкової амністії (Україна також розглядає цей сценарій для використання в недалекому майбутньому).

5. Витрачати значно більше за власні офіційні доходи.

Інколи елементарна перевірка може засвідчити, що річні витрати бенефіціара бізнесу значно перевищують суму його офіційного доходу. Для податкових органів це може свідчити про ухилення від декларування та сплати податків.

Варто звернути увагу на цей аспект і ретельно аналізувати стан своїх персональних доходів та витрат, адже ми очікуємо на появу механізму контролю над фактичними витратами осіб вже найближчим часом.

Також треба відмовитися від «безконтрольного» поповнення своїх рахунків у банках готівковими коштами через автоматичні сервіси та відділення банків.

6. «Забувати» про можливі податкові наслідки в Україні, якщо операції відбуваються за кордоном.

Це одна з найбільших помилок, якої може припуститися будь-який власник бізнесу під час планування діяльності за кордоном.

Наприклад, сплачуючи податки з певних доходів у Канаді чи Австрії, він і гадки не має, що все одно зобов’язаний декларувати ці доходи та сплачувати податки і в Україні – хіба що отримавши кредит (залік) на суму, яку вже було сплачено за кордоном.

І це вже порушення, яке одного чудового дня буде виявлено.

7. Залишати структуру бізнесу без змін та діагностики з моменту її створення.

Дехто дуже самовпевнено вважає, що, створивши колись надійну бізнес-структуру, він надійно захищений від претензій з боку податкових органів різних країн хоча б на кілька років.

Наприклад, ухвалений цього року Закон №466 (раніше – законопроект №1210) потребуватиме перегляду багатьох наявних міжнародних структур та бізнес-практик загалом, а не лише точкового аналізу податкових наслідків окремої операції.

На міжнародному рівні варто відзначити Директиви ЄС щодо запобігання уникненню оподаткування (ATAD I та ATAD II), якими були встановлені правила КІК та загальні «антиухильні» норми (GAAR). Також з кінця 2019 року на стадії імплементації в законодавстві різних країн знаходяться антигібридні правила і правила оподаткування вартості активів при виведенні їх в інші юрисдикції (так званий exit tax).

Все це впливатиме на діяльність міжнародних бізнес-структур, фінансові потоки між компаніями та процес звітування щодо певних операцій.

Варто завжди «тримати руку на пульсі» та в разі значних змін обов’язково тестувати свій бізнес та структуру володіння активами на відповідність новим правилам.

8. Володіти іноземними компаніями та великою кількістю інших закордонних активів без належного структурування.

Хаотичне (без консолідованої та зрозумілої структури) володіння або володіння безпосередньо фізичною особою значною кількістю різних іноземних активів може ускладнити управління такими активами, перетворити процес їхнього спадкування на нездійсненну місію, а також створити низку інших проблем.

До структурування персональних активів треба підходити ретельно, розуміючи мету, яку перед собою ставить власник активів (збереження капіталу чи його примноження, продаж, спадкування родиною тощо).

Залежно від мети структура володіння персональними активами має створюватись індивідуально. Важливо також розуміти, що чужий приклад не завжди є оптимальним, адже за кожною корпоративною структурою стоять інтереси певних осіб, які можуть не збігатися з вашими. Отже, не робіть помилку на кшталт «створю собі фонд, бо Іван вже такий зробив!».

9. Вважати, що спадкування можна не планувати, залишаючи це питання на вирішення спадкоємцям.

Небезпека конфліктів між спадкоємцями, втрати бізнесу (захоплення партнерами спадкодавця та виключення його родичів зі списку власників) або матеріальні втрати чи зменшення вартості майна – все це наслідки непродуманості плану спадкування.

А якщо ваші активи (вони ж – майбутня спадщина) знаходяться в різних країнах, то для переліку всіх можливих проблем і нюансів знадобилась би окрема стаття. Тому створіть траст, складіть заповіт чи поцікавтеся іншими способами захисту інтересів ваших дітей.

10. Вірити, що сучасні банки працюють на клієнтів.

Минули часи, коли банкіри намагалися задовольнити і втримати клієнта. Сьогодні під час здійснення платежів дедалі частіше здається, що клієнт «тримається за банк», а не навпаки.

Зважаючи на щоразу вищі вимоги до банків у сфері протидії відмиванню коштів та податковим зловживанням (і величезні ризики у разі невиконання банками цих вимог!), сучасні банки змушені брати на себе роль Цербера, і в цьому контексті комфорт клієнтів вже давно не є для них пріоритетом.

Ваші операції мають бути прозорими та зрозумілими, а репутація – бездоганною. Втім, навіть у такому випадку немає гарантії, що банк, який обслуговує, не створить вам проблему на рівному місці, коли ви найменше цього очікуєте (наприклад, через транзакції, які здійснюють ваші непов’язані контрагенти).

Отже, плануючи транзакції, беріть до уваги банкірів як фактор ризику з самого початку. Може виявитися, що на обговорення всіх деталей значної угоди з контрагентом ви витратите значно менше часу, ніж потім на діалог з банкірами.

Джерело: НВ Бізнес